Перейменувати неможливо залишити: чию пам’ять увічнюють в Одесі під час війни?

За понад півтора роки війни України проти російського окупанта виявилось, що в Одесі йде не менш запекла війна. Війна за пам’ять про загиблих героїв. За увічнення їх пам’яті на одеських вулицях.

Дивні пропозиції щодо перейменування вулиць з “русским запашком”

Громадськість Одеси вже декілька місяців спостерігає баталії, що відбуваються між ветеранською спільнотою та історико-топонімічною комісією (ІТК) при Виконавчому комітеті Одеської міської ради.

Зазначена комісія вирішила, що називати вулиці квітковими, фруктовими, музичними назвами або на честь навчальних закладів/підприємств — це більш актуально, ніж пам’ять героїв, що захищають Україну. В цьому можна переконатись, якщо подивитись на сайті мерії оприлюднені Переліки об’єктів топоніміки, що пропонувалися чи пропонуються для перейменування.

Як приклад, “Перелік запропонованих назв”, оприлюднений 21 липня 2023 року на сайті Одеської міської ради за результатами засідання Історико-топонімічної комісії (це pdf-версія doc-файлу, закачаного з офіційного сайту мерії за посиланням):

Здається, що ІТК має намір згадати будь-яких вчених чи митців, які в Одесі лише народились/навчались чи були проїздом. А деякі пропозиції викликають ще більше питань: чи дійсно ця комісія діє на користь саме Україні?

Наприклад, серед пропонованих перейменувань: заміна назви 1-ї Суворовської вулиці на вулицю Петра Біциллі, який в Одесі жив, навчався і нетривалий час працював в університеті, а ось за межами Одеси, перебуваючи в еміграції, зробив академічну кар’єру – в Софійському університеті, в період з 1924 по 1948 рік. І саме праці, статті, рецензії Біциллі за болгарський період вважаються науковим надбанням, більш того – надбанням “гуманитарной науки русского зарубежья“.

Питання, до тих, хто запропонував увічнення пам’яті даного науковця в Одесі, в умовах війни проти російського агресора: це точно про Україну? Адже Біциллі визнається скоріш російським філософом, який в еміграції займався культурологічними дослідженнями творчості російських літераторів – Пушкіна, Толстого, Чехова тощо. Крім того, він в Болгарії та росії вважається одним з теоретиків євразійства – того самого філософського напрямку, на якому базуються догмати сучасної російської імперіалістичної політики. Отож назвати вулицю ім’ям Петра Біциллі – це точно на користь Україні і ніяка не провокація якогось «россотруднічєства»?

Дивні махінації з переліком вулиць на громадському обговоренні

Крім дивних і, в певній мірі, провокативних пропозицій щодо перейменувань, з вище наведеним переліком вулиць відбулись дивні трансформації: замість 41 перейменування, що запропонувала комісія, на громадське обговорення винесли усього 39 перейменувань (це pdf-версія doc-файлу, закачаного з офіційного сайту мерії за посиланням):

Одеський міський голова Геннадій Труханов в своєму розпорядженні № 490 від 01.09.2023 виключив із обговорення :

• Суворовська 19-та вулиця (Пересипський  район), яку пропонувалось перейменувати імям Надії Пучківської, Почесної громадянки Одеси;
• Безіменний проїзд між вулицею Довженка та проспектом Гагаріна (Приморський район), який пропонували назвати провулком Санценбахера, відомого одеського підприємця, який в 19-му сторіччі створив найбільший пивоварний завод, який декілька років тому зруйнували під нове житлове будівництво;
• Радянський провулок (Київський район). Цей провулок був перейменований 17 років тому рішенням Одеської міської ради №99-V від 27.06.2006 “Про перейменування вулиць та провулків з однаковими назвами, розташованих у різних районах міста Одеси”. З тих пір провулок мав назву Новгородський 2-й і, отже, потребує перейменування відповідно до Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Але навмисну чи ненавмисну технічну помилку Історико-топонімічної комісії вирішили не виправляти і об’єкт виключили з обговорення.

Натомість Труханов, без рішення Історико-топонімічної комісії, включив в обговорення 9-ту Суворовську вулицю (Пересипський район) для перейменування на вулицю Лазурського, хоча ім’ям Лазурського комісія вирішила назвати провулок Дмитра Донського.

Як свідчить офіційний сайт Одеської міської ради, за результатами громадського обговорення, що тривало з 2 вересня до 1 жовтня, ім’я Лазурського тепер буде носити і вулиця в Пересипському районі (попередня назва – Суворовська 9-та), і провулок в Київському районі (попередня назва – провулок Дмитрія Донського).

І це лише окремі маніпуляції з переймуванням вулиць, які були виявлені при вибірковій перевірці матеріалів з офіційного сайту і про які одеська мерія вирішила промовчати.

Дивні реагування-нереагування ІТК на обурення громадськості

На “дивні” пропозиції Історико-топонімічної комісії про перейменування вулиць надала відповідь відома у ветеранській спільноті Громадська організація “Veterans HUB ODESA”. Тут 14 серпня відбувся брифінг за участі керівника Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергія Гуцалюка, керівника Сектору Мінветеранів України Одеської області Миколи Сторожука і адвоката Артема Карташова. На брифінгу було озвучено вимоги від міської влади змінити ставлення до українських героїв й змінити склад історико-топонімічної комісії.

Також був презентований проєкт конкретних топонімів і імен загиблих Героїв, пам’ять про яких пропонувалось увічнити – одеситів-захисників з незаперечним авторитетом, воїнів зі званням “Герой України” та кавалерів Ордену “За мужність” різних ступенів:

• вул. Жуковського перейменувати на вул. Віталія Блажка – майора, командира снайперської групи ОЗСП «Азов», кавалера Орденів “За мужність” І, ІІ, ІІІ ступенів;
• вул. Генерала Бочарова перейменувати на вул. Владислава Бувалкіна – майстер-сержанта СБУ, кавалера Орденів “За мужність” І, ІІ, ІІІ ступенів, Героя України;
• вул. Генерала Петрова перейменувати на вул. Дениса Максишка – старшого лейтенанта, командира батареї 28-ї ОМБр, Героя України;
• вул. Маршала Говорова перейменувати на вул. Валерія Самофалова – матроса ВМС ЗС України, 137-ї ОБ морської піхоти, Героя України;
• вул. Черняховського перейменувати на вул. Артура Савельєва – старшого солдата полку «Азов», кавалера Ордену “За мужність” ІІІ ступеня;
• вул. Посмітного перейменувати на вул. Євгенія Танцюри – головного сержанту полку «Азов», кавалера Ордену “За мужність” ІІІ ступеня.

Аби знівелювати ефект від брифінгу, буквально за пару годин до його початку, члени Історико-топонімічної комісії (не чиновники, а ті, що працюють в ній на громадських засадах) в будівлі одеської мерії провели власний брифінг, де розповіли про те, що вони ще очікують від ветеранів і військових пропозиції та критерії, за якими відбирати імена Героїв для увічнення.

Зокрема, член Історико-топонімічної комісії, відомий краєзнавець, лектор, екскурсовод Олександр Бабич заявив на брифінгу:

Нам треба розуміти, що коли надходять пропозиції, а це теж майже на кожне засідання надходять пропозиції – 5-10 чи більше бійців, які загинули – їх командири, їх побратими, їх рідні надають пропозиції щодо перейменування вулиць на честь загиблого. Дивиться, на сьогодні у нас більше тисячі загиблих одеситів, навіть більше вже. Ще є ті, хто зник без вісти, знаходиться в полоні, невідомо, що з ними зараз.
Якщо ми почнемо перейменовувати вулиці за будь-якої такої пропозиції, а у нас сьогодні взагалі в Одесі 2 тисячі 130 вулиць, площ і провулків, тобто 2-3-4 засідання наші – і майже тисяча вулиць буде перейменована. Тому якщо зараз ми комусь дамо позитивну відповідь і виконаємо таку пропозицію, таке прохання, то завтра будь-яка родина напише заяви, ми з якихось там причин відмовимо родині або побратимам і вони будуть питати: “а чому цьому – да, а цьому – ні.
До кінця війни, до Перемоги буде ще багато часу, буде дуже багато загиблих. Я впевнений, на жаль, що будуть герої, чиї подвиги будуть набагато більшими, набагато потужнішими, значущими для нас, для наших дітей, як пам’ять, ніж декілька з тих хлопців, що зараз вже в нас вже лежать на Західному кладовищі чи де там. І нам треба буде оцінювати – чи подвиг більший, чий подвиг для нас важливіший і нам треба саме його пам’ятати.
Хто це буде робити? Яким чином? Чесно, я як член Історико-топонімічної комісії на себе не хотів би брати відповідальність зрозуміти, хто більший герой, хто менший. Але ми вимушені будем це робити.
Тому, поки що, критерій – Герой України або повний кавалер Ордену “За мужність” – нам дає можливість з цією категорією принаймі якось працювати і вже вшанувати пам’ять наших хлопців, які загиблі на цій війні.

Втім, навіть після повторного звернення ГО “Veterans HUB ODESA” щодо увічнення 6 імен загиблих одеситів-воїнів, подвиги яких підпадають під умовні критерії Історико-топонімічної комісії, пропозиції почуті не були.

Як з’ясувалось з розпорядження в.о. міського голови Сергія Тетюхіна № 580 від 09.10.2023, 31 серпня проходило засідання Історико-топонімічної комісії, інформацію про яке на офіційному сайті взагалі не оприлюднено. ІТК врахувала лише одну з 6 пропозицій ветеранської спільноти – щодо перейменування вул. Генерала Бочарова на вул. Владислава Бувалкіна.

Усі інші пропозиції від ветеранів просто проігнорували, хіба що дві вулиці запропонували перейменувати збірним ім’ям – Героїв Зміїного та Донорську.

Замість конкретних імен Героїв-одеситів одеські вулиці в рамках процесу деколонізації Історико-топонімічна комісія пропонує перейменувати вулиці/провулки на ягідно-фруктові назви (буквально: Томатну, Малинову, Обліпихову, Сливову, Чорничну, Персикову), або навіть на Цукрову (мабуть, на честь зруйнованого під потреби порту цукрового заводу). Не забута і музична тематика: в пропозиціях ІТК щодо перейменування фігурують Симфонічна вулиця, Флейтовий і Альтовий провулки. Крім того, пропонується при перейменовувати вулиці назвами українських міст і містечок.

Не дивно, що Геннадій Труханов власноруч не став підписувати розпорядження, щоб винести на електронне голосування подібне перейменування, а доручив своєму заступнику.

Чи є резерв вулиць для вшанування пам’яті героїв-одеситів?

Вже згаданий член Історико-топонімічної комісії Олександр Бабич в липні 2023 в інтерв’ю новинному медіа “Інтент” заявив, що комісія залишила недоторканний резерв десь в 50 вулиць для перейменування тільки на честь загиблих героїв (дивитись з 5:23)

Але згодом, у відповідь на адвокатський запит, директор Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради Іван Ліптуга офіційно повідомив, що такого резерву не має. Про це стало відомо з допису керівника Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергія Гуцалюка:

Отже, допоки подвиги одеситів “визрівають” для розгляду Історико-топонімічною комісію, ця ж комісія вважає за краще впроваджувати Томатні та Цукрові вулиці чи вулиці філософів-євразийців, а потім взагалі може заявити, що резерв закінчився і вже все перейменовано.

Між тим, у складі Історико-топонімічної комісії більш половини – це різного рівня чиновники, які одержують за свою роботу кошти з бюджету. Серед них: заступник міського голови Павло Вугельман (голова комісії), директор Департаменту культури міськради Іван Ліптуга і його підлеглий начальник управління з питань охорони об’єктів культурної спадщини Федір Стоянов, а також Ярослава Різникова, заступник директора департаменту – начальник управління національностей та релігій Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обладміністрації.

На даний час чиновники зі складу ІТК демонструють не тільки відсутність державницької позиції, але й ігнорування норм Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Може варто відповідальність за провали в роботі Історико-топонімічної комісії покласти саме на них?

А як із вшануванням Героїв-захисників в інших населених пунктах Одеської області?

Не очікуючи запровадження законодавчих норм, Доброславська громада перейменовувала вулиці на честь борців за незалежність України в 20-му і і 21-му сторіччях.

Болградська громада не тільки перейменувала вулиці, а навіть створила музейну залу на честь воїнів, загиблих в теперішній війні.

В інших громадах перейменовують вулиці, встановлюють меморіальні таблички та пам’ятні знаки. Зокрема, у Великомихайлівському ліцеї відкрили меморіальну дошку на честь воїна Михайла Мар’янича, який загинув 4 квітня минулого року в бою за Олександрівку на Херсонщині.

В Одесі теж відкривають такі меморіальні дошки, здебільшо, за ініціативою родичів, друзів, побратимів полеглих захисників.

А де ініціатива влади? Чекають до Перемоги? Чи просто саботують вшанування Героїв?